Про наявність змін у поведінці дошкільника свідчить поява у дітей дистанціювання від близьких рідних, емансипація дитини від сімейних ритуалів і стереотипів. У відносинах з рідними та близькими дитина вимагає поваги до себе, у нього формується почуття власної гідності. Дітям не подобається, коли дорослі цілують їх, пестять, особливо на очах інших («я вже не маленький»). При цьому дитина продовжує глибоко любити своїх батьків, внутрішньо тотожний з ними, але не прагне показувати це зовні.

У кризі 7 років фіксується орієнтація дитини на людей поза сім'єю, на зовнішні авторитети: дорослих друзів сім'ї, педагога, вихователя і т.д. До 6-7-річного віку діти починають усвідомлювати свої реальні можливості, а саме дітьми, яким, для того щоб стати дорослими, треба ще багато чому вчитися.

Вихователі дитячих садків відзначають, що діти підготовчих до школи груп починають вибиватися з дитсадівського розпорядку життя, перейматися дошкільними видами діяльності, всім

способом життя в дитячому саду і прагнуть до серйозним, неігрових видів діяльності. У цей період у дітей виникає потреба в такій діяльності, яка була б в очах людей значущою, важливою, поцінованої. З'являється бажання вчитися в школі, бажання стати школярем; гри в школу стають для дітей важливими і постійними.

Перебіг кризи завжди забарвлене індивідуальними особливостями дитини і своєрідними варіантами його розвитку. У деяких дітей він протікає м'яко, майже непомітно, а у інших - гостро, демонстративно, травматично. Гнучке, уважне, допомагає поведінка дорослого в чому згладжує негативну симптоматику.

Передумови переходу дитини наступного віковий етап багато в чому пов'язують з психологічною готовністю дитини до школи. До кінця дошкільного віку складається ціла система протиріч. Наприклад, це протиріччя між збільшеними інтелектуальними можливостями дитини і специфічно «дошкільними» способами їх задоволення.

При цьому інтелектуальна сфера дитини вже не тільки в певній мірі готова до систематичного навчання, а й вимагає його. Це протиріччя поширюється і на сферу особистості. Так в цей час дитина прагне до самоствердження у таких видах діяльності, які вже підлягають громадській оцінці і охоплюють сфери життя, раніше недоступні дитині.

Дитина не тільки готовий до прийняття нової соціальної позиції школяра, а й активно прагне до неї. Важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є загострена чутливість (сензитивность), по-перше, до засвоєння правил поведінки і, по-друге, до оволодіння цілями і способами систематичного навчання. Можна сказати, що в цей період у дитини виникає стан, який деякі психологи називають обучаемостью.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає не в тому, щоб у нього до моменту вступу до школи склалися психологічні риси, які відрізняють школяра. Вони можуть скластися тільки в самому ході шкільного навчання під впливом властивих йому умов життя і діяльності. У дошкільному віці виникають тільки передумови цього

«перетворення в учня»: бажання вчитися і стати школярем; вміння керувати своєю поведінкою і діяльністю; достатній рівень розумового розвитку та розвитку мовлення; наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Зупинимося на компонентах психологічної готовності.

Інтелектуальна готовність. Говорячи про інтелектуальну готовність дитини до школи мають на увазі загальні характеристики його мислення. Для благополучного входження в освоєння навчальної діяльності до старшого дошкільного віку мають бути сформовані наочно-образне мислення і окремі операції понятійного. Компонентом інтелектуальної готовності є і що формуються до 6 років вміння прийняти якусь задачу як навчальну, виділити її і перетворити на самостійну мету діяльності.

Особистісна готовність. Говорячи про особистісної готовності, перш за все мається на увазі готовність мотиваційної сфери: чи хоче дитина йти до школи, вчитися, чи цікавиться він шкільним життям та навчанням, що є провідним мотивом цієї готовності. При вступі до школи дитина включається в нову для нього систему соціальних відносин: іншим стає підхід до нього оточуючих, з'являються нові вимоги й очікування. Специфіка школи пов'язана для дитини з необхідністю орієнтуватися на жорстко задані соціальні норми У власне навчальної діяльності це «нормативні» способи вирішення дієвих, поведінкових, інтелектуальних завдань. Все це означає, що готовність до школи - це і готовність до оволодіння високоопосредованнимі «Внеситуативно» формами регуляції діяльності, що дозволяють будувати її відповідно до заданих нормами.

Соціально-психологічна готовність. Величезне значення для психологічної готовності до школи має формування сфери відносин дитини з дорослими і однолітками, до самого себе. У сфері спілкування з дорослими до кінця дошкільного віку відбуваються істотні зміни. Якщо спробувати позначити їх одним словом, це буде довільність. Спілкуючись і взаємодіючи з дорослим, дитина починає орієнтуватися не тільки на безпосередні відносини з ним, не тільки на готівкову ситуацію, а й на певні, свідомо прийняті завдання, норми, правила. Спілкування набуває певний контекст, стає внеситуативно. Ці зміни можуть бути виявлені в самих різноманітних ситуаціях спілкування дітей з дорослим - і на уроці, і в повсякденному побуті, і в іграх за участю дорослого.

Емоційно-вольова готовність. Важлива сторона готовності до школи відноситься до сфери самосвідомості особистості дитини, відбуваються серйозні зміни у ставленні дитини до самого себе. У молодших школярів з'являється тенденція до обгрунтування своїх самооцінок і оцінок. Це винятково важливо для подальшого формування вміння оцінювати свою діяльність і результати навчання.

Вольова готовність пронизує всі сторони готовності дитини до шкільного життя. Дитину чекає напружена праця, від нього буде потрібно робити не те, що хочеться, а те, чого вимагають вчителі, дисципліна, режим, програма. Особливо потрібно згадати такий елемент вольової готовності, як супідрядність мотивів. Ситуації, в яких протиставляються «хочу» і «треба», надзвичайно важкі для дитини, і далеко не завжди волі дитини достатньо, щоб не піти за безпосереднім «хочу». Першорядне значення у формуванні волі має виховання активного ставлення до перешкод, мотивації досягнення, небоязні труднощів, самостійного прийняття рішення, орієнтації на прийняття відповідальності за свої дії і вчинки.

Умовою психологічної готовності до школи, пов'язаним з вольовим поведінкою, є й освоєння дитиною функції планування власної діяльності. Він уміє виділяти етапи майбутньої діяльності, вибудовувати їх в систему (що спочатку, що потім), утримувати кінцеву мету при виконанні проміжних етапів і т.п. Тут величезна роль належить мови, підпорядкування дитини спочатку словесним інструкцій дорослого, а пізніше - власним словесним вимогам.

Всі перераховані види готовності виступають в системі і забезпечують всі разом безболісне включення дитини в режим школи, створюючи передумови для оволодіння навчальною діяльністю.